Лантус

Опис актуально на 21.08.2014

• Латинська назва: Lantus
• Код АТХ: А10АЕ04
• Діюча речовина: Исулин гларгин (Insulinum Glarginum)
• Виробник: SANOFI-AVENTIS Deutschland, GmbH, Німеччина

Фото препарату

Tweet

• Склад
• Форма випуску
• Фармакологічна дія
• Фармакодинаміка та фармакокінетика
• Показання до застосування
• Протипоказання
• Побічні дії
• Інструкція по застосуванню Лантуса
• Передозування
• Взаємодія
• Умови продажу
• Умови зберігання
• Термін придатності
• Відгуки
• Ціна, де купити

Склад

У склад 1 мл препарату Лантус Солостар входить 3, 6378 мг інсуліну гларгина, що відповідає 100 МО людського інсулінуі ряд допоміжних речовин:

• m-крезол;
• хлорид цинку;
• гліцерин (85%);
• гідроксид натрію;
• концентрована кислота хлористоводнева;
• вода для ін'єкцій.

Форма випуску

Інсулін Лантус випускається у формі прозорого безбарвного (або майже безбарвного) розчину для підшкірних ін'єкцій.

Існує три форми випуску препарату:

• Системи ОптиКлик, в які входять картриджі з прозорого скла ємністю 3 мл В одній блістерній упаковці знаходиться п'ять картриджів.
• Шприц-ручки ОптиСет ємністю 3 мл В одній упаковці знаходиться п'ять шприц-ручок.
• Лантус СолоСтар у картриджах ємністю 3 мл, які герметично вмонтовані в шприц-ручку для одноразового застосування. Картридж закупорений з одного боку пробкою з бромбутила та обтиснутий ковпачком з алюмінію, з іншого є плунжер з бромбутила. В одній картонній коробці налічується п'ять шприц-ручок без голок для ін'єкцій.

Фармакологічна дія

Лантус (Lantus) належить до фармакотерапевтичної групи антидіабетичних лікарських препаратів “Інсуліни та їх аналоги для ін'єкцій, пролонгованої дії".

Фармакодинаміка та фармакокінетика

Активний компонент Лантуса інсулін гларгин являє собою аналог людського інсуліну пролонгованої дії, який синтезують методом перетворення ДНК. Речовина характеризується вкрай низькою розчинністю в нейтральних середовищах.

Однак, оскільки в розчині присутній кисле середовище (показник pH дорівнює 4), в ньому інсулін гларгин розчиняється без залишку.

Після ін'єкції шар підшкірної жирової клітковини він вступає в реакцію нейтралізації, у результаті якої утворюються специфічні реагенти микропреципитаты.

З микропреципитатов, у свою чергу, в невеликих кількостях поступово вивільняється інсулін гларгин, завдяки чому забезпечується плавність (без пікових значень) профілю кривою залежності “концентрація — час", а також більш тривалу дію лікарського препарату.

Параметри, якими характеризуються процеси зв'язування інсуліну гларгина з інсуліновими рецепторами організму, схожі з параметрами, характерними для людського інсуліну.

За своїми фармакологічними властивостями і оказываемому біологічному ефекту речовина подібно ендогенним інсуліном, який є найважливішим регулятором вуглеводного обміну і процесів метаболізму глюкози в організмі.

Інсулін і подібні йому речовини впливають на метаболізм вуглеводів наступне дію:

• стимулюють процеси біотрансформації глюкози в глікоген у печінці;
• сприяють зниженню показників концентрації глюкози в крові;
• сприяють підвищенню захоплення та утилізації глюкози скелетними м'язами та жировою тканиною;
• інгібує синтез глюкози з жирів і білків в печінці (глюконеогенез).

Також інсулін є і так званим гормоном-будівельником, що обумовлено його здатністю чинити активний вплив на білковий і жировий обмін. Як результат:

• підвищується вироблення білка (головним чином у м'язовій тканині);
• блокується процес ферментативного розщеплення білків, який каталізується протеолітичними ферментами протеазами;
• підвищується вироблення ліпідів;
• блокується процес розщеплення жирів на складові їх жирні кислоти в клітинах жирової тканини (адипоцитах);

Порівняльні клінічні дослідження людського інсуліну і інсуліну гларгина показали, що при введенні внутрішньовенним способом в рівних дозах обидві речовини мають однаковим фармакологічною дією.

Тривалість дії гларгинаяк і тривалість дії інших інсулінів, визначається фізичною активністю і поруч інших факторів.

Дослідження, метою яких було підтримання нормогликемии в групі здорових людей і пацієнтів, у яких був діагностований інсулінозалежний цукровий діабетдія речовини інсулін гларгин після введення його в підшкірно-жирову клітковину розвивалося дещо повільніше, ніж дія нейтрального протаміну Хагедорна (NPH-інсулін).

При цьому дія його було більш рівним, характеризувалося більшою тривалістю і не супроводжувалося піковими стрибками.

Ці ефекти інсуліну гларгина визначаються зниженими темпами його абсорбції. Завдяки їм препарат Лантус достатньо приймати не частіше, ніж раз на день.

Однак слід пам'ятати, що особливості дії в часі будь-якого інсуліну (включаючи і інсулін гларгин) можуть варіюватися у різних пацієнтів, так і у одного і того ж людини, але при різних умовах.

У клінічних дослідженнях підтвердилося, що прояви гіпоглікемії (патологічного стану, що характеризується зниженою концентрацією глюкози в крові) або відповідної екстреної гормональної реакції на гіпоглікемію у групі здорових добровольців і у пацієнтів з діагнозом інсулінозалежний цукровий діабет після введення внутрішньовенним методом інсуліну гларгина і звичайного людського інсуліну були абсолютно ідентичними.

З метою оцінки впливу інсуліну гларгина на розвиток і прогресування ретинопатії діабетичного типу було проведено відкрите п'ятирічне NPH-контрольоване дослідження, в групі з 1024 людина з діагнозом інсуліннезалежний цукровий діабет.

В ході дослідження прогресування ураження сітчастої оболонки очного яблука на три і більше кроку згідно з критеріями ETDRS виявляли методом фотографування дна очного яблука.

При цьому протягом доби передбачалося разове введення інсуліну гларгина і дворазове введення изофан-інсуліну (NPH-інсулін).

Результати порівняльного дослідження показали, що різниця у прогресуванні ретинопатії діабетичного типу при лікуванні діабету препаратом изофан-інсуліну і Лантусом оцінюється як несуттєва.

У випадкових контрольованих дослідженнях, які проводилися в групі з 349 пацієнтів дитячого та підліткового віку (від шести до п'ятнадцяти років) з інсулінозалежної формою діабетудіти протягом 28-ми тижнів проходили лікування у вигляді базис-болюсної інсулінотерапії.

Кажучи іншими словами, вони піддавалися терапії багаторазовими ін'єкціями, яка передбачала введення звичайного людського інсуліну безпосередньо перед їжею.

Лантус вводився одноразово протягом доби (у вечірній час, перед сном), нормальний людський NPH-інсулін — одноразово або двічі протягом дня.

При цьому в кожній з груп відзначалася приблизно однакова частота виникнення симптоматичної гіпоглікемії (стану, при якому розвиваються типові симптоми гіпоглікемії, а показник концентрації цукру падає нижче 70 одиниць) і схожі ефекти на гликогемоглобин, який є основним біохімічним показником крові і відображає середній вміст цукру в крові протягом тривалого відрізку часу.

Однак при цьому показник плазмової концентрації глюкози натщесерце в групі досліджуваних, які брали інсулін гларгин, був більшою мірою знижений у порівнянні з вихідними показниками, ніж у групі, що приймає изофан-інсулін.

Крім того, у групі, що проходить лікування Лантусом, гіпоглікемія супроводжувалася менш тяжкими симптомами.

Майже половина досліджуваних — а саме 143 людини, — отримували в рамках дослідження інсулін гларгин, продовжили терапію з використанням цього препарату в наступному розширеному дослідженні, передбачає спостереження за пацієнтами, в середньому, протягом двох років.

Протягом всього відрізка часу, коли пацієнти приймали інсулін гларгинне було виявлено яких-небудь нових тривожних симптомів з точки зору його безпеки.

Також у групі з 26 пацієнтів у віці від дванадцяти до вісімнадцяти років з інсулінзалежний діабет було проведено перехресне дослідження, в ході якого порівнювалася ефективність поєднання інсулінів "гларгин + лизпро" і ефективність поєднання “изофан-інсулін + звичайний людський інсулін".

Тривалість експерименту склала шістнадцять тижнів, причому терапії призначалися пацієнтам у довільній послідовності.

Як і в ситуації з педіатричним дослідженням, зниження показників концентрації глюкози в крові натще у порівнянні з вихідними показниками було більш вираженим і клінічно значущим у групі, де пацієнти приймали інсулін гларгин.

Показники зміни концентрації гликогемоглобина у групі інсуліну гларгина і групі изофан-інсуліну були подібними.

Але в той же час зареєстровані вночі показники концентрації глюкози в крові в групі, де терапія проводилася з використанням поєднання інсулінів "гларгин + лизпро", були на порядок вище, ніж у групі, в якій терапія проводилася з використанням поєднання изофан-інсуліну і звичайного людського інсуліну.

Показники середніх нижчих рівнів склали 5, 4 і, відповідно, 4, 1 ммоль/л.

Частота випадків гіпоглікемії в години нічного сну в групі інсулінів "гларгин + лизпро" склала 32%, а в групі “изофан-інсулін + звичайний людський інсулін"— 52%.

Порівняльний аналіз показників вмісту інсуліну гларгина і изофан-інсуліну в сироватці крові здорових добровольців та пацієнтів-діабетиків після введення препаратів у підшкірну клітковину показав, що інсулін гларгин повільніше і довше всмоктується з неї.

При цьому пікові показники плазмової концентрації для інсуліну гларгина у порівнянні з изофан-інсуліном були відсутні.

Після підшкірної ін'єкції інсуліну гларгина раз в день рівноважна плазмова концентрація досягається приблизно через дві-чотири доби після першого введення препарату.

Після введення препарату внутрішньовенним способом період напіввиведення (напівжиття) інсуліну гларгина і гормонуу нормі виробляється підшлунковою залозоює порівнюваними величинами.

Після підшкірної ін'єкції препарату інсулін гларгин починає швидкими темпами метаболізуватися в кінці поліпептидного бета-ланцюга, що містить амінокислоту з вільної карбоксильної групою.

В результаті цього процесу утворюються два активних метаболіти:

• М1 — 21A-Gly-інсулін;
• М2 — 21A-Gly-des-30B-Thr-інсулін.

Основним циркулюючим в плазмі крові пацієнта з'єднанням є метаболіт М1, виділення якого підвищується пропорційно призначеної терапевтичній дозі Лантуса.

Фармакодинамічні і фармакокінетичні результати свідчать про те, що терапевтичний ефект після підшкірного введення препарату базується, головним чином, на виділення метаболіту М1.

Інсулін гларгин у чистому вигляді і метаболіт М2 не були виявлені у більшої частини пацієнтів. Коли вони все ж виявлялися, їх концентрація не залежала від призначеної дози Лантуса.

Клінічні дослідження і аналіз груп, складених у відповідності з віковою і статевою приналежністю пацієнтів, не виявили яких-небудь відмінностей в ефективності застосування та безпеці між хворими, лечившимися Лантусом, і загальної исследовавшейся популяцією.

Фармакокінетичні показники в групі пацієнтів від двох до шести років з інсулінзалежний цукровий діабет, які оцінювалися в одному з досліджень, показали, що мінімальні концентрації інсуліну гларгина і утворилися в процесі його біотрансформації метаболітів М1 і М2 у дітей схожі з аналогічними показниками у дорослих.

Докази, які свідчили б про здібності інсуліну гларгина або продуктів його метаболізації кумулироваться в організмі при тривалому лікуванні препаратом, відсутні.

Показання до застосування

Препарат Лантус призначений для лікування інсулінозалежного і інсулінонезалежного діабету у пацієнтів у віці від шести років і старше.

Протипоказання

Єдиним протипоказанням до призначення Лантуса є підвищена чутливість до активної речовини або будь-якої з допоміжних компонентів препарату.

Побічні дії

Найбільш частим побічним ефектом будь інсулінотерапії є гіпоглікемія. Як правило, вона розвивається в тих випадках, коли призначена доза препарату перевищує потребу організму в інсуліні.

Протікають у важкій формі гіпоглікемічні нападиособливо виникають повторно, можуть стати причиною поразок нервової системи. Якщо ж вони додатково до цього носять затяжний характер, то в ряді випадків можуть нести серйозну загрозу для життя пацієнта.

У багатьох хворих перед появою клінічних проявів нейрогликопении нерідко спостерігаються симптоми так званої адренергічної контррегуляції. Причому, чим більше та швидше знижується рівень глюкози в крові, тим більш виражені феномен контррегуляції і супутні йому прояви.

Залежно від частоти виникнення побічні реакції поділяють на:

• часті;
• нечасті;
• рідкісні;
• дуже рідкісні.

До частих відносять:

• Прояви ліпогіпертрофії. Наслідком будь інсулінотерапії може стати розвитку ліподистрофії у місці введення препарату, а також уповільнення місцевої абсорбції інсуліну. Для запобігання такого явища або хоча б для зведення його проявів до мінімуму рекомендується постійно чергувати місця ін'єкцій Лантуса в межах ін'єкційної зони.
• Місцеві реакції, які виражаються у вигляді почервоніння, свербежу, болю, кропив'янки, набряку або ознак запалення у місці ін'єкції. Як правило, більша частина слабо виражених місцевих реакцій на Лантус звичайно зникає через кілька днів або тижнів після початку лікування препаратом.

До категорії нечастих побічних ефектів на лікування Лантусом відносять липоатрофию підшкірної жирової клітковини.

У рідкісних випадках можуть розвиватися:

• Негайні алергічні реакції, що представляють небезпеку для життя хворого. До них відносять реакції анафілактичного, цитотоксичного типу, а також порушення, пов'язані з імунним комплексом. Це можуть бути шкірні реакції генералізованого типу, розвиток ангіоневротичного набряку (набряку Квінке або ангиоэдемы), симптоми бронхоспазму, анафілактичний шок, гіпотензія і т. д..
• Порушення зору, ретинопатія. Носить виражений характер зміна в рівні глікемічного контролю може спровокувати тимчасове порушення функції зору, що пояснюється зміною тургору тканин і показників заломлення кришталика ока (які також носять тимчасовий характер). Підвищений контроль глікемії протягом тривалого відрізку часу сприяє зниженню ризику прогресування діабетичної ретинопатії. Тим не менш, інтенсивна терапія препаратом Лантус, що супроводжується різким поліпшенням показників глікемічного контролю, може стати причиною тимчасового погіршення ретинопатії. У випадках, коли у пацієнта розвивається діабетична ретинопатія ІІІ (ретинопатія проліферативного типу), зокрема, якщо пацієнтові не призначалося лікування методом фотокоагуляціїтяжкі гіпоглікемічні напади можуть призвести до тимчасової сліпоти.
• Набряклість. В окремих ситуаціях лікування Лантусом може викликати затримку натрію в організмі, й поява набряків. Головним чином це зазначається в ситуаціях, коли проводився раніше контроль метаболізму, оцінюється як незадовільний, істотно покращився на тлі інтенсивного лікування препаратами інсуліну.

У рідкісних випадках організм може відреагувати на введення Лантуса виробленням антитіл до нього.

Результати проведених клінічних досліджень показали, що антитіла провокують перехресні реакції з інсуліном гларгином і людським інсуліномз однаковою частотою відмічалися у групах, де терапію проводили з використанням інсуліну гларгинаі в групах, де для лікування пацієнтів призначали препарати NPH-інсулін.

В окремих випадках, коли у пацієнта починають вироблятися антитіла до інсулінущоб уникнути розвитку гіпер- або гіпоглікемії потрібно скорегувати дозу препарату.

До дуже рідко виникаючих побічних ефектів відносять:

• дисплазію, яка являє собою суб'єктивний розлад смаку;
• міалгію, характерною ознакою якої є больові відчуття в області м'язів, що виникають в результаті підвищеного тонусу м'язових клітин (причому як в спокійному стану, так і в стані напруги).

Як правило, профіль безпеки Лантуса у пацієнтів дитячого та підліткового віку аналогічний профілем безпеки, який відзначається у дорослих.

Статистичні дані, зібрані в період пострегистрационного застосування препарату, дозволили встановити, що у дитячої та підліткової популяції місцеві реакції на ін'єкції Лантуса оцінюються як відносно більш часті.

Зокрема, болючість у місці введення інсуліну, кропив'янка і висипання на шкірі у дітей спостерігаються частіше, ніж у дорослих пацієнтів.

Дані про безпеку застосування препарату у педіатричній практиці для лікування дітей, які не досягли шестирічного віку, відсутні.

Інструкція по застосуванню Лантуса

До складу препарату входить інсулін гларгин — аналог людського інсуліну, характеризується пролонгованою дією.

Розчин призначений для введення в підшкірну жирову клітковину, вливати його пацієнту внутрішньовенно заборонено.

Це пояснюється тим, що пролонгований механізм дії обумовлюється саме підшкірним введенням препарату, якщо ж ввести внутрішньовенно, можна спровокувати гіпоглікемічний напад у важкій формі.

Скільки-небудь значимої різниці у показниках концентрації інсуліну або рівня глюкози в крові після підшкірної ін'єкції в стінку живота, дельтоподібний м'яз або м'яз стегна виявлено не було.

Інсулін Лантус СолоСтар являє собою вміщену у шприц-ручку картриджну систему, відразу придатну до використання. Коли інсулін у картриджі закінчується, ручку викидають і замінюють новою.

Системи ОптиКлик призначені для багаторазового використання. Коли інсулін в ручці підходить до кінця, пацієнту необхідно придбати новий картридж і встановити його на місце порожнього.

Перед введенням в шар підшкірно-жирової клітковини Лантус не можна розбавляти або поєднувати з іншими препаратами інсуліну, оскільки подібні дії можуть призвести до порушення профілю часу і дії препарату. Після змішування з іншими лікарськими засобами також може відзначатися випадання осаду.

Необхідний клінічний ефект від застосування Лантуса забезпечується при регулярному щоденному одноразовому введенні його. При цьому препарат можна колоти в будь-який час доби, але обов'язково в один і той же час.

Режим дозування препарату, як і час його введення, визначаються лікарем в індивідуальному порядку.

Хворим, у яких діагностовано інсуліннезалежний діабетдозволяється застосовувати Лантус в комбінації з протидіабетичними лікарськими препаратами для перорального прийому.

Ступінь активності препарату визначається в одиницях, які характерні виключно для Лантуса і не тотожні одиниць та МО, які використовуються для визначення сили дії інших аналогів людського інсуліну.

У хворих похилого віку (старше 65 років) може спостерігатися стійке зниження потреби в добовій дозі інсуліну у зв'язку з прогресуючим зниженням функції нирок.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок потреба в препаратах інсуліну може бути зниженою з-за уповільнення процесів метаболізації їх діючої речовини.

У пацієнтів з дисфункцією печінки відзначається зниження потреби в препаратах інсуліну в виду того, що у них істотно знижується здатність інгібувати синтез глюкози з жирів і білків у печінці, а також сповільнюються процеси метаболізації інсуліну.

В педіатричній практиці препарат застосовують для лікування дітей старше шестирічного віку і підлітків. Для дітей, які не досягли шести років, безпека і ефективність лікування Лантусом не вивчалися.

При переведенні пацієнтів з препаратів інсуліну, які характеризуються середньою тривалістю дії, а також при заміні лікування іншими препаратами інсуліну тривалої дії Лантусом, може бути рекомендована зміна дози фоновий (базального) інсуліну і внесення коректив у одночасно проводиться протидіабетичну терапію.

Це стосується доз і часу введення додаткових препаратів інсуліну короткої дії, швидко діючих аналогів цього гормону або ж доз протидіабетичних лікарських засобів для перорального прийому.

Щоб знизити ймовірність розвитку гіпоглікемічного нападу в нічний час або ранні ранкові години, пацієнтам при переведенні їх з дворазового режиму прийому базального NPH-інсулін на одноразовий прийом Лантуса в перші декілька тижнів лікування рекомендується зменшити добову дозу NPH-інсулін як мінімум на 20% (оптимально на 20-30%).

У цей же період часу зменшення дози інсуліну необхідно компенсувати (хоча б частково) за допомогою підвищення доз інсуліну, що характеризується коротким періодом дії. По закінченні цього етапу лікування режим дозування коригується виходячи з індивідуальних особливостей організму пацієнта та характеру перебігу захворювання.

У пацієнтів, які приймали високі дози NPH-інсулін з-за наявності у них антитіл до людського інсуліну, при переведенні на лікування Лантусом може відзначатися поліпшення відповідної реакції.

В період переходу до лікування Лантусом, а також у перші тижні після нього, необхідно ретельно відслідковувати показники метаболізму у пацієнта.

По мірі поліпшення контролю за метаболічними процесами і — як наслідок цього — підвищення рівня чутливості тканин до інсуліну може бути рекомендовано внесення подальших коректив в режим дозування препарату.

Корекція дози також необхідна:

• якщо у пацієнта змінюється маса тіла;
• якщо у пацієнта кардинально змінюється спосіб життя;
• якщо зміни стосуються часу введення препарату;
• якщо відзначаються раніше не спостерігалися обставини, які потенційно можуть призвести до розвитку гіпо - або гіперглікемії.

Перед тим, як зробити першу ін'єкцію слід уважно ознайомитися з інструкцією на Лантус СолоСтар. Шприц-ручка призначена для одноразового використання. При цьому з її допомогою можна ввести дозу інсуліну, яка варіюється в межах від однієї до вісімдесяти одиниць (крок дорівнює одній одиниці).

Перед використанням ручку оглядають. Розчин дозволяється вводити лише в тих випадках, якщо він прозорий, безбарвний і в ньому відсутні явно видимі сторонні домішки. Зовні його консистенція повинна бути схожою з консистенцією води.

Оскільки препарат є розчином, попередньо перемішувати його перед введенням не потрібно.

Перед першим застосуванням шприц-ручку залишають приблизно на годину-дві при кімнатній температурі. Потім з неї видаляють бульбашки повітря і роблять ін'єкцію.

Ручка призначена для використання тільки однією людиною і не повинна передаватися іншим особам. Необхідно оберігати її від падінь і грубого механічного впливу, так як це може привести до пошкодження картриджної системи і, як наслідок, несправності шприц-ручки.

Якщо пошкодження не вдалося уникнути, використовувати ручку не можна, тому її замінюють справною.

Перед кожним введенням Лантуса слід встановлювати нову голку. При цьому допускається використання як голок, розроблених спеціально для шприц-ручках СолоСтар, так і голок, що підходять до цієї системи.

Після ін'єкції голку знімають, використовувати її повторно не дозволяється. Також голку рекомендується знімати перед утилізацією ручки СолоСтар.

Передозування

Основним симптомом передозування препаратами інсуліну є тривала гіпоглікемія у важкій формі, яка в окремих випадках може нести серйозну загрозу для життя пацієнта.

Якщо у хворого внаслідок випадкового перевищення терапевтичної дози препарату розвинулася помірно виражена гіпоглікеміядля купірування нападу достатньо призначення вуглеводів для перорального прийому.

В окремих ситуаціях може знадобитися внесення коректив в режим дозування Лантуса, а також режим харчування і фізичної активності.

Якщо ж ситуація більш серйозна, у пацієнта з'являються судоми, відзначаються порушення неврологічного характеру або він впадає в комулікування передбачає внутрішньом'язове, підшкірне або внутрішньовенне введення глюкагону, який представляє собою пептидний гормон підшлункової залози, або ж внутрішньовенне введення концентрованого розчину глюкози.

Терапію доповнюють введенням (нерідко протягом тривалого часу) вуглеводів. При цьому пацієнту потрібно перебувати під постійним наглядом з боку медичного персоналу, щоб уникнути можливого розвитку рецидиву гіпоглікемічного нападу. Причому рецидив не виключається навіть після повного усунення симптомів передозування і одужання пацієнта.

Взаємодія

Ряд лікарських засобів має здатність впливати на перебіг процесів метаболізації глюкози, що, в свою чергу, може вимагати внесення коректив в режим дозування Лантуса при одночасному їх призначенні.

До категорії препаратів, що підсилюють глюкозопонижающий ефект і провокують підвищення схильності до розвитку гіпоглікемії, відносяться:

• протидіабетичні лікарські засоби для перорального прийому;
• лікарські засоби, що пригнічують активність ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ);
• антиаритмічний препарат Дизопірамід;
• похідні фіброєвої кислоти;
• антидепресант Флуоксетин;
• препарати, що інгібують ферментну активність моноаміноксидази;
• ангіопротектори Пентоксифілін;
• наркотичний анальгетик Пропоксифен;
• саліцилати;
• сульфаніламіди (хіміотерапевтичні препарати широкого спектра дії).

Ослабляють глюкозопонижающий ефект засобами є:

• адренокортикостероиды;
• синтетичний андроген Даназол;
• периферичний вазодилататор Діазоксид;
• діуретичні засоби;
• естроген- і прогестаген-містять препарати;
• похідні фенотіазину;
• симпатоміметики;
• препарати гормонів, вироблюваних щитовидною залозою;
• Соматотропін;
• атипові антипсихотичні засоби;
• інгібітори протеази.

Деякі речовини характеризуються здатністю як посилювати, так і послаблювати глюкозопонижающий ефект Лантуса. До них відносять бета-адренергічні блокатори, гіпотензивний препарат Клонідин, солі літію, а також алкогольні напої.

Одночасне застосування інсуліну гларгина з Пентамидином може спровокувати гіпоглікемічний напад, після якого іноді відразу ж слід гіперглікемія.

Крім того, симпатолітичні засоби (наприклад, бета-адренергічні блокатори або резерпін) можуть пригнічувати вираженість проявів адренергічної контррегуляції (у ряді випадків останні зовсім відсутні).

Умови продажу

Препарат належить до категорії відпускаються за рецептом лікаря.

Умови зберігання

Лантус внесений в список Б. Його зберігають в захищеному від сонячних променів, важкодоступному для дітей місці. Оптимальний температурний режим — від 2 до 8°C (найкраще зберігати ручки з розчином у холодильнику).

Заморожування препарату не допускається. Також слід уникати зіткнення контейнери з розчином з морозильною камерою і зазнали заморожуванню продуктами/предметами.

Після розкриття упаковки шприц-ручки її дозволяється зберігати протягом чотирьох тижнів при температурі не більше 25°C у місці, добре захищеному від проникнення сонячних променів, але не в холодильнику.

Термін придатності

Лантус придатний до використання протягом 3 років з дати випуску.

Після першого застосування препарату шприц-ручку дозволяється використовувати не більше ніж протягом чотирьох тижнів. Після першого забору розчину рекомендується вказати дату на етикетці.

Після закінчення зазначеного на упаковці терміну придатності застосовувати препарат не дозволяється.

Лантус, відгуки про препарат

Численні форуми для діабетиків рясніють питаннями “Що вибрати — Лантус або Левемир? "

Ці препарати схожі між собою, оскільки кожен з них являє собою аналог людського інсуліну, кожен характеризується пролонгованою дією і кожен випускається у вигляді шприц-ручки. З цієї причини для неспеціаліста досить складно зробити вибір на користь якогось одного з них.

Обидва препарати представляють собою нові різновиди інсулінів, які призначені пацієнтам з діабет інсулінозалежного і інсулінонезалежного типу для введення через кожні дванадцять або двадцять чотири години.

На відміну від людського інсуліну в препараті Левемир відсутній амінокислота у положенні 30 В-ланцюга. Замість цього амінокислоту лізин у положенні 29 В-ланцюга доповнили залишком міристинової кислоти. Завдяки цьому міститься в препараті інсулін детемир зв'язується з плазмовими білками крові на 98-99%.

Будучи препаратами інсуліну продовженої дії, засоби використовуються дещо інакше, ніж швидкодіючі форми інсуліну, які приймають перед їжею. Їх головною метою є підтримання оптимального рівня цукру в крові в стані натще.

Препарати пролонгованої дії імітують базальну, фонову вироблення інсуліну підшлунковою залозою, запобігаючи глюконеогенез. Ще одна мета терапії препаратами пролонгованої дії — запобігання загибелі частини бета-клітин ендокринної частини підшлункової залози.

Відгуки на форумах підтверджують те, що обидва засоби являють собою стабільні і передбачувані різновиди інсуліну, що діють приблизно однаково у різних пацієнтів, а також у кожного конкретного пацієнта, але при різних умовах.

Головною їх перевагою є те, що вони копіюють нормальну фізіологічну концентрацію фонового інсуліну і характеризуються стабільним профілем дії.

Найбільш істотними відмінностями Левемира від Лантус СолоСтар є те, що:

• Термін придатності Левемира після розкриття упаковки складає шість тижнів, тоді як термін придатності Лантуса — чотири тижні.
• Ін'єкції Лантуса рекомендується робити раз на добу, тоді як ін'єкції Левемира у будь-якому випадку доводиться колоти двічі в день.

У будь-якому випадку, остаточне рішення про те, в користь якого препарату варто зробити вибір, приймає лікуючий лікар, у якого на руках є повна історія хвороби пацієнта і результати його обстеження.

Ціна Лантуса

Ціна інсуліну Лантус на російському ринку варіюється в межах від 3380 до 4950 рублів. Купити у Москві препарат можна як у звичайних роздрібних аптечних мережах, так і через інтернет-аптеки.

В Україні ціна Лантус СолоСтар знаходиться в межах від 1011 до 1780 гривень.

Дізнатися актуальну ціну і КУПИТИ